ESG як нова мова ризик-менеджменту

Шановні колеги,
сьогодні ми говоримо про тему, яка ще кілька років тому виглядала доволі абстрактною, а тепер стає визначальною для страхового ринку України.

Для багатьох у страховій галузі ризики сталого розвитку  досі звучать як щось «зовнішнє»: ніби це історія про піар, про корпоративну соціальну відповідальність, про те, щоб написати красивий розділ у річному звіті. Але насправді ситуація кардинально змінилася. З січня цього року в Європейському Союзі запрацювала Директива (ЄС) 2025/2, яка інтегрувала ці ризики у Solvency II. Тобто, з категорії «добре було б врахувати» ESG перейшов у категорію «обов’язково».

Що це означає? Це означає, що відтепер страховики мусять рахувати не тільки класичні ризики — андеррайтинговий, ринковий, кредитний, операційний. Вони зобов’язані моделювати і кліматичні сценарії: що буде з портфелем, якщо повені в Карпатах стануть частішими; що буде, якщо посуха на Півдні зруйнує врожайність; що буде, якщо нові галузеві податки знецінять частину інвестиційних активів.

І тут важливо підкреслити: це не мода, не красивий звіт для суспільства. Це — позиція регулятора, яка безпосередньо впливає на вимоги до мінімального рівня капіталу, необхідного для покриття ризиків, а значить — на саме виживання компанії. ESG стає мовою, якою тепер говорять регулятори, перестраховики й інвестори. І страховий ринок не може собі дозволити цю мову ігнорувати.

Міжнародний контекст: як змінюється ЄС

Почнімо з того, що відбулося в Європі.

По-перше, Директива (ЄС) 2025/2 вперше дала офіційне визначення ESG-ризику в рамках Solvency II. Тобто це більше не сіра зона, де кожен трактує по-своєму. Є чіткий меседж: ризики сталого розвитку мають бути інтегровані у систему управління ризиками і враховані у  вимогах до каріталу.

По-друге, власна оцінка ризиків і платоспроможності страховика як ключовий процес у Solvency II (ORSA) тепер обов’язково включає кліматичні сценарії. Якщо раніше деякі компанії «для проби» робили аналіз, як глобальне потепління може вплинути на їхній портфель, то тепер це не питання бажання — це питання обов’язку. І мова йде про два типи сценаріїв:

• фізичні ризики — повені, урагани, посухи, пожежі;
• ризики переходу — регуляторні зміни, податки на вуглець, падіння вартості активів у «брудних» секторах.

По-третє, варто згадати вимоги Директиви ЄС про звітність зі сталого розвитку (CSRD) та Європейські стандарти звітності зі сталого розвитку ESRS (European Sustainability Reporting Standards). Вони закріплюють принцип подвійної суттєвості. Тобто компанія має звітувати не лише про те, як ризики сталого розвитку впливають на неї, а й про те, як сама компанія впливає на довкілля й суспільство. Це дуже важливо для страховиків, які через інвестиційний портфель прямо впливають на фінансування економіки: чи підтримуємо ми відновлювану енергетику, чи й далі кладемо гроші у «брудні» активи.

І четверте  — Регламент ЄС щодо розкриття інформації у сфері сталих фінансів  (SFDR — Sustainable Finance Disclosure Regulation).

Це вимога до прозорості фінансових продуктів. Інвестор повинен мати змогу подивитися і зрозуміти, наскільки «зелений» портфель компанії. Для страховиків із великими активами це прямий виклик: прозорість більше не факультатив.

Що важливо: ЄС дав країнам час до 2027 року на імплементацію цих норм. Але ринок не чекає. Перестраховики, міжнародні партнери, рейтингові агентства вже сьогодні ставлять питання: як ви враховуєте ризики сталого розвитку? І якщо компанія відповідає: «Ми ще не почали», — вона автоматично виглядає слабшою.

Приклади великих гравців

це підтверджують.

• Munich Re давно включає кліматичні дані в ціноутворення.
• Allianz регулярно проводить стрес-тести інвестиційних портфелів на сценарії «зеленого переходу».
• Lloyd’s of London опублікував власні кліматичні сценарії і вимагає, щоб учасники ринку враховували їх у своїх ORSA.

Це нова норма. Ті, хто почав раніше, вже сьогодні отримують перевагу. Ті, хто спробує наздогнати завтра, заплатять значно більшу ціну.

Munich Re: клімат у ціноутворенні

Munich Re — один із найбільших перестраховиків світу, і для них питання клімату не академічне, а суто практичне. Вони вже багато років інвестують у власні кліматичні моделі. Це означає, що коли вони рахують тарифи, вони не беруть за основу лише статистику збитків за останні 10–20 років. Вони додають туди наукові прогнози щодо зміни клімату: як частіше ставатимуть буревії, наскільки сильнішими будуть зливи, у яких регіонах підвищиться ризик посухи.
Фактично, їхнє ціноутворення вже сьогодні враховує клімат 2030 чи 2040 року. Для нас це показник: якщо глобальні гравці вже включили клімат у тарифи, то і ми не можемо довго вдавати, що він «десь збоку».

Allianz: стрес-тести інвестицій

Allianz — це не лише страховик, а й один із найбільших інституційних інвесторів у Європі. Вони першими почали системно проводити стрес-тести інвестиційних портфелів на сценарії «зеленого переходу». Що це означає? Вони моделюють, що станеться з портфелем, якщо уряди запровадять жорсткі вуглецеві податки, якщо нафтові чи газові компанії втратять частину капіталізації, якщо відновлювані джерела енергії отримають пріоритет.
У результаті Allianz уже зараз відмовляється від інвестицій у певні сектори та переорієнтовує капітал на більш стійкі активи. І робить це не через піар, а через управління ризиком: вони хочуть, щоб у майбутньому їхній портфель залишався прибутковим і стійким.

Lloyd’s of London: кліматичні сценарії для всіх

Lloyd’s — це унікальний ринок, де працюють сотні синдикатів. Ще кілька років тому вони опублікували власні кліматичні сценарії — зокрема сценарії підвищення температури на +2°C і +4°C. І найцікавіше: вони не просто «порекомендували» учасникам звернути увагу. Вони зобов’язали синдикати враховувати ці сценарії у власних ORSA.
Фактично Lloyd’s задав стандарт для всього ринку: якщо хочеш працювати під його парасолькою, ти маєш показати, як клімат впливає на твій бізнес. Це і є приклад того, як ESG-ризики стають частиною корпоративної «ліцензії на діяльність».

 Разом ці три приклади демонструють еволюцію:

• Munich Re — в ціноутворенні,
• Allianz — в інвестиціях,
• Lloyd’s — у регуляції ринку.

Виходить, що кліматичні ризики вже охоплюють усі ключові сфери діяльності страховиків.

Український контекст: «Біла книга» НБУ і воєнні реалії

Давайте тепер спустимося ближче до нас.
Часто можна почути аргумент: «Ну добре, в ЄС свої правила, але Україна ж не член Союзу, нас це прямо не стосується». Насправді — стосується, і ще як.

По-перше, позиція Національного банку. У червні НБУ опублікував «Білу книгу» з управління ESG-ризиками. І там абсолютно чітко сказано: регулятор готує курс на гармонізацію з європейськими правилами. Тобто питання не в тому, чи будуть у нас ESG-вимоги, а в тому, коли саме.
Фактично, «Біла книга» — це сигнал ринку: «Готуйтеся, ми йдемо шляхом ЄС».

По-друге, український страховий ринок не існує у вакуумі. Ми пов’язані з європейськими перестраховиками, ми частина системи «Зелена картка». І якщо наші партнери вимагають врахування ESG-ризиків, то й ми повинні говорити тією ж мовою.

І третє, що робить наш контекст особливим — це війна. Війна виставила ESG-ризики в особливо жорсткому світлі.

• Екологічна складова: руйнування інфраструктури, знищені ландшафти, екологічні катастрофи від підривів дамб чи пожеж. Це не теоретичні ризики, а те, що ми бачимо щодня.
• Соціальна складова: люди, які втратили житло чи отримали травми, чекають на компенсацію. Тут питання не лише у грошах, а й у довірі до системи — наскільки справедливо і швидко ми реагуємо.
• Управлінська складова: у кризовий час прозорість управління стає ще важливішою. Бо коли грошей бракує, кожна тіньова схема чи непрозоре рішення одразу б’є по довірі до ринку.

Таким чином, український страховий ринок має подвійний тиск.
З одного боку — міжнародний: ми мусимо гармонізуватися з європейськими вимогами, якщо хочемо залишатися інтегрованими.
З іншого — внутрішній: війна показує, що ESG для нас не абстракція, а питання виживання і довіри.

І ось тут виникає ключове питання: чи готові українські страховики вже зараз почати інтегрувати ESG-ризики у свої ORSA, у свої системи ризик-менеджменту? Чи ми чекаємо, коли НБУ скаже «треба»?

Практика: як ESG-ризики виглядають у цифрах

Нерідко, коли ми говоримо про ESG, у колег виникає скепсис: «Ну добре, красиві слова, але як це виглядає у реальних розрахунках?». Давайте подивимось на простий приклад.

Припустимо, страхова компанія має мінімальний рівень капіталу, необхідний для покриття ризиків (SCR) у розмірі 500 млн грн. Власний капітал — 600 млн грн. На папері — усе добре. Є 100 мільйонів запасу, подушка безпеки.

А тепер візьмемо кліматичні сценарії.

Сценарій 1. Повінь у Карпатах
Ми беремо історичні дані: 2008 року повінь у Карпатському регіоні вже завдала збитків, і це не поодинокий випадок. Якщо порахувати аналогічну подію на сучасний портфель, отримаємо додаткові збитки — скажімо, 150 млн грн.
Новий SCR зростає з 500 до 650 млн грн. А власний капітал лишається 600. І от уже компанія в «червоній зоні»: подушки безпеки немає.

Сценарій 2. Посуха на Півдні + різке зростання цін на енергоресурси.
Це теж абсолютно реальний сценарій: у 2020-му в Україні вже були аномальні посухи, які суттєво вдарили по врожайності. Додаємо сюди фактор дорогих енергоресурсів — і аграрії, які є клієнтами страховика, отримують додаткові збитки. Припустимо, це ще 70 млн грн.
Новий мінімальний рівень капіталу (SCR) збільшується до  570 млн грн. Власний капітал усе ще 600, але запас скорочується до мінімальних 30 млн грн. Будь-який додатковий стрес — і компанія порушує норматив.

Що ми бачимо? У «базовому» розрахунку компанія виглядала абсолютно стійкою. У сценарії з урахуванням ESG-факторів — баланс хитається, а запасу капіталу фактично немає.

Саме цього й добивається нова європейська директива: показати реальну картину, а не залишати компанію у світі ілюзій. Бо поки ми не рахуємо ці ризики, ми просто не бачимо, де насправді слабкі місця.

І тут я хочу наголосити: це не вигадка «десь у Брюсселі». Це те, що вже роблять глобальні гравці, що мі бачили на попередніх слайдах .

• Munich Re інтегрує кліматичні моделі у ціноутворення.
• Allianz регулярно проводить стрес-тести інвестиційних портфелів.
• Lloyd’s змусив усіх учасників ринку рахувати кліматичні сценарії.

Тобто, практика вже є. Страховики можуть або почати її впроваджувати зараз, у спрощеному вигляді, або чекати, коли вона стане вимогою від НБУ і міжнародних партнерів.

Governance: чому ESG — це виклик для рад директорів

Кілька разів я був свідком ситуації,  коли на початку обговорення по темі «Говоримо про «ESG»,  керівникі компаній одразу відмахувалися — це щось для ризик-менеджерів, аналітиків, актуаріїв. Вони там порахують, напишуть звіт, ми поставимо підпис, і на цьому все. Але насправді ситуація зовсім інша.

ESG-ризики напряму стосуються рівня наглядових рад і топ-менеджменту. І ось чому.

Перше. Стратегічні рішення.
Раніше питання звучало так: «Чи маємо ми достатній розмір мінімального капіталу сьогодні?». Тепер питання інше: «Що буде з нашим SCR і платоспроможністю через 5–10 років у разі кліматичних сценаріїв?». Це вже не технічне завдання, а стратегічна дискусія, яку повинна вести наглядова рада.

Друге. Персональна відповідальність.
У Європі це вже норма: кожен senior manager несе відповідальність за свою сферу. У Британії — через  режим відповідальності керівників і сертифікації (SMCR — Senior Managers and Certification Regime, Велика Британія) , у ЄС — через вимоги Європейського управління з питань страхування та пенсійного забезпечення  (EIOPA — European Insurance and Occupational Pensions Authority). І наш НБУ теж рухається в цьому напрямі. Тобто CFO, CRO, CEO більше не зможуть сказати: «Це відділ ризиків не дорахував». Це стане питанням особистої відповідальності керівників.

Третє. Прозорість як умова доступу до ринку.
Сьогодні вже не можна сказати: «Ми невелика компанія, це нас не стосується». Інвестори, перестраховики, рейтингові агентства прямо запитують: «Який у вас ESG-профіль?». Якщо компанія не має відповіді, вона ризикує втратити доступ до фінансування чи перестрахування. Це вже відбувається у ЄС, і ця хвиля докотиться і до нас.

Четверте. Управлінська культура.
ESG — це нова мова. «Фізичні ризики», «ризики переходу», «сценарний аналіз» — усе це має звучати на засіданнях наглядових рад. Якщо ці слова викликають нудьгу чи роздратування, це проблема. Бо саме рада має задавати тон: ESG — не «модний додаток», а частина стратегії.

І тут я хочу наголосити: governance — це не протоколи зборів і не паперові політики. Це про те, як реально приймаються рішення, наскільки прозорі процеси, чи є контроль за конфліктами інтересів. Якщо цього немає, то компанія може виглядати стійкою на папері, але на практиці втратить довіру партнерів.

Отже, ESG у governance-вимірі — це виклик не тільки для ризик-менеджерів, а й для всього керівництва. І саме від того, як наглядова рада  поставиться до цих питань, залежатиме майбутня стійкість компанії.

МТСБУ: несподіваний вимір ESG

Я хочу окремо зупинитися на темі, яка, можливо, звучить несподівано у нашому контексті. Це — МТСБУ.

Здавалося б, яке відношення має ESG до Моторного бюро? Це ж не страховик, не підпадає під Solvency II, не рахує SCR. Воно просто адмініструє ОСЦПВ, виплати за Фондом захисту потерпілих, «Зелену картку», і тримає фонди у банках та держоблігаціях. Формально — ESG до нього «не причепиш».

Але якщо подивитися уважніше, то насправді ESG уже давно стосується МТСБУ.

• Environment (E). Фонди розміщуються у банках і державних паперах. Це означає, що Бюро фактично впливає на те, які емітенти отримують ресурси. Якщо завтра європейські партнери поставлять питання: «Чи відповідають ці банки ESG-критеріям?», відмовчатися не вийде.
• Social (S). Фонд захисту потерпілих — це класичний приклад соціальної функції. Кожна виплата — це показник справедливості системи. Якщо виплати затримуються чи відмовляються без належних підстав, це одразу стає ударом по «S» у ESG.
• Governance (G). Управління фондами — це завжди про довіру. Чи зрозуміло, як ухвалюються рішення? Чи прозоро звітує Бюро перед ринком? Чи немає конфліктів інтересів у виборі банків-партнерів? Це класичні питання «G», які й визначають репутацію інституції.

І ще один момент: МТСБУ — це частина міжнародної системи Green Card. А там уже діють європейські стандарти. Якщо усі бюро в ЄС почнуть інтегрувати ESG у свою діяльність, а українське залишиться осторонь, то це питання не тільки внутрішнього ринку, а й міжнародної довіри.

Тому, хоч як парадоксально, але саме МТСБУ може стати лакмусовим папірцем ESG для всього страхового ринку України. Якщо воно зробить перші кроки у напрямку прозорості та звітності, це буде потужний сигнал: український ринок здатен відповідати сучасним вимогам. Якщо ж воно залишиться «в минулому», то й репутаційний удар отримає не лише Бюро, а й увесь ринок ОСЦПВ.

Висновки: виклики й можливості

Коли ми говоримо «ESG», інколи є спокуса поставитися до цього як до чергової бюрократичної моди. Але реальність така: це не про звіти для галочки. Це про фінансову стійкість, про довіру партнерів і про майбутнє ринку.

Для України ESG-ризики — це подвійний виклик.

• З одного боку — міжнародний: ми інтегровані в європейський фінансовий простір, і нас чекає гармонізація з Директивою (ЄС) 2025/2 та іншими європейськими регламентами.
• З іншого боку — внутрішній: війна робить ESG ще більш відчутним. Руйнування довкілля, соціальна справедливість виплат, прозорість управління — усе це вже не теорія, а щоденна реальність.

Але ризики сталого розвитку — це не лише виклики. Це ще й можливість для ринку. Це тест на зрілість українського страхового ринку.

Отже, якщо підсумувати сказане, то постає дуже практичне питання: що саме потрібно робити страховикам вже зараз? На мою думку, є п’ять ключових напрямів, без яких розмови про ESG залишаться на рівні декларацій.

Перше — інтеграція ESG у ORSA. Навіть у спрощеній формі варто починати моделювати кліматичні та соціальні сценарії. Це допоможе побачити реальні «слабкі місця» у балансі компанії та вчасно реагувати.

Друге — розширення Ключових індикаторів ризику (KRI) і системи ризик-апетиту. Класичних показників недостатньо. Потрібно включати кліматичні, соціальні й управлінські індикатори, щоб ризик-менеджмент відображав не лише фінанси, а й ширший контекст стійкості.

Третє — винесення ESG на рівень наглядових рад. Це вже не технічна тема для відділу ризиків. Це стратегічна дискусія, де має визначатися майбутнє компанії на 5–10 років уперед.

Четверте — спільні дії через МТСБУ та асоціації. Саме вони можуть виробити базові стандарти, забезпечити діалог із регулятором і сформувати єдину позицію ринку, замість хаотичних індивідуальних рішень.

П’яте — комунікація з партнерами і міжнародними структурами. У світі довіра вимірюється прозорістю. Якщо ми чітко показуємо, що враховуємо ESG-фактори, ми підвищуємо свою цінність для перестраховиків, інвесторів і клієнтів.

Ці кроки не потребують ідеальних моделей чи довгих років підготовки. Вони потребують політичної волі керівництва компаній і готовності почати діяти вже сьогодні.

Тож фінальне запитання, яке я хочу залишити страховикам: чи готові ми діяти вже зараз, чи чекатимемо, поки нас примусять? Відповідь на нього визначить, яким буде майбутнє українського страхового ринку у світі ESG.

Сергій БАБИЧ