На сайті McKinsey опубліковано ґрунтовну статтю «Turning sustainability compliance into a competitive edge», присвячену темі, яка ще кілька років тому сприймалася переважно як питання корпоративної соціальної відповідальності, а сьогодні дедалі більше стає складовою системи управління фінансовими ризиками. Автори аналізують, як нові вимоги щодо обліку фінансованих викидів (financed emissions) змінюють підходи до роботи банків та інших фінансових установ, а також показують, яким чином виконання регуляторних вимог може перетворитися на джерело нових бізнес-можливостей.

Особливість цієї статті полягає в тому, що вона практично не розглядає питання екології як самоціль. Натомість автори демонструють, що кліматичні ризики дедалі більше інтегруються у класичну систему фінансового ризик-менеджменту. Мова йде про кредитний ризик, ризик знецінення активів, довгострокову прибутковість портфелів, вартість капіталу та конкурентоспроможність фінансової установи. На мій погляд, матеріал буде цікавим не лише спеціалістам із ESG, а й ризик-менеджерам, банкірам, фінансовим директорам та керівникам компаній.

Від звітності до управління ризиками

Автори нагадують, що останніми роками низка країн уже запровадила або планує запровадити вимоги щодо оцінки та розкриття інформації про фінансовані викиди. Для фінансових установ це означає необхідність не лише збирати відповідні дані, а й інтегрувати їх у процес управління ризиками та стратегічного планування.

Особливу увагу приділено новим вимогам Європейської банківської організації (EBA), які зобов’язують банки виявляти, вимірювати та управляти кліматичними ризиками, а також розробляти власні плани переходу відповідно до кліматичних цілей Європейського Союзу. Таким чином фінансовані викиди перестають бути лише показником звітності й стають одним із факторів оцінки фінансової стійкості кредитного портфеля.

Водночас результати дослідження Європейського центрального банку демонструють масштаб проблеми. За результатами опитування 95 європейських банків більшість кредитних портфелів поки що не відповідає цілям Паризької кліматичної угоди. Як наслідок, близько 90% фінансових установ можуть бути вразливими до підвищеного кредитного ризику, пов’язаного з переходом економіки до нової моделі розвитку. Серед потенційних наслідків автори називають зростання вартості викидів, посилення регуляторних вимог, появу так званих «stranded assets» (активів, що втратили економічну цінність) та погіршення платоспроможності окремих позичальників.

Нова роль фінансової установи

Однією з найцікавіших ідей статті є зміна ролі самого банку. Традиційно фінансова установа оцінювала фінансовий стан позичальника, видавала кредит, контролювала виконання умов договору та управляла кредитним ризиком. McKinsey показує, що ця модель поступово трансформується.

Сьогодні фінансова установа дедалі частіше виступає партнером клієнта у процесі його трансформації. Вона допомагає оцінити майбутні кліматичні ризики, визначити обсяг необхідних інвестицій, спрогнозувати економічний ефект від декарбонізації та підібрати оптимальні фінансові інструменти для реалізації таких проєктів. Така консультативна функція, на думку авторів, може стати новим джерелом конкурентних переваг.

Інакше кажучи, виконання регуляторних вимог перестає бути лише витратною частиною діяльності. Воно поступово перетворюється на основу для створення нових продуктів, розвитку довгострокових відносин із клієнтами та підвищення якості управління кредитним портфелем.

Чому виконувати нові вимоги непросто

Разом із тим автори не приховують, що практична реалізація нових підходів пов’язана із серйозними труднощами.

Першою проблемою залишається якість даних. Особливо це стосується малого та середнього бізнесу, який часто взагалі не веде облік власних викидів або використовує різні методики їх оцінки. У результаті фінансові установи не можуть достовірно визначити вихідний рівень викидів клієнта, оцінити потенціал їх скорочення або об’єктивно виміряти досягнутий прогрес. Без такої інформації складно не лише виконати вимоги регулятора, а й якісно оцінити кредитний ризик.

Друга проблема полягає в тому, що навіть за наявності відповідних даних вони далеко не завжди використовуються під час прийняття бізнес-рішень. У багатьох фінансових установах ESG-аналітика існує окремо від кредитування, управління капіталом, інвестиційної діяльності чи ризик-менеджменту. Автори прямо зазначають, що така роз’єднаність значно знижує практичну цінність зібраної інформації.

Третім бар’єром автори називають організаційні «силоси» (organizational silos) — ситуацію, коли підрозділи сталого розвитку, ризик-менеджменту, фінансового планування, стратегії та бізнесу працюють ізольовано один від одного, мають власні інформаційні потоки та недостатньо взаємодіють під час прийняття управлінських рішень. У результаті навіть якісна аналітика не інтегрується в єдину систему управління ризиками.

П’ять практичних підходів, які вже використовують провідні банки

Найбільш цінною частиною статті є опис конкретних практичних інструментів, які вже впроваджують окремі міжнародні фінансові установи.

Перший підхід полягає у використанні галузевих моделей викидів для тих клієнтів, які не мають власної якісної статистики. Такі моделі дозволяють оцінити приблизний рівень фінансованих викидів, порівняти окремих клієнтів із середньогалузевими показниками та сформувати загальне уявлення про ризиковість портфеля. Автори підкреслюють, що навіть приблизна, але системна оцінка є значно кориснішою, ніж повна відсутність інформації.

Другим інструментом є використання Marginal Abatement Cost Curves (MACC) — кривих граничних витрат скорочення викидів. Вони дозволяють визначити, які заходи забезпечують найбільший екологічний ефект за найменших витрат. Автори наводять приклад банку, який за допомогою такого аналізу встановив, що приблизно 35% скорочення викидів у портфелі його клієнтів можна досягти без додаткових витрат або навіть із позитивним економічним ефектом.

Третім напрямом є розроблення індивідуальних десятирічних планів переходу для клієнтів. Такі плани містять прогноз необхідних інвестицій, проміжні цілі та сценарний аналіз різних варіантів розвитку подій. При цьому банки моделюють можливий вплив змін цін на енергоносії, запровадження нових вуглецевих податків, технологічних проривів або зміни регуляторної політики. Такий підхід дозволяє оцінити стійкість бізнес-моделі клієнта ще до виникнення проблем.

Четвертим елементом є інтеграція показників сталого розвитку безпосередньо у кредитний аналіз, процеси управління капіталом і ризиками. Інакше кажучи, кліматичні ризики перестають існувати окремо від інших видів ризиків і стають частиною єдиної системи прийняття управлінських рішень.

Нарешті, автори звертають увагу на швидкий розвиток консультаційних сервісів. Фінансові установи дедалі частіше допомагають клієнтам визначити найефективніші напрями декарбонізації, оцінити необхідні інвестиції та навіть розробити фінансові продукти, умови яких залежать від досягнення клієнтом певних показників скорочення викидів. Таким чином ризик-менеджмент стає важливою складовою розвитку нових банківських сервісів.

Чому ця стаття цікава українським ризик-менеджерам

Попри те, що більшість прикладів стосується фінансових установ Європейського Союзу, стаття містить значно ширший професійний зміст.

Насамперед вона демонструє сучасну еволюцію ролі ризик-менеджменту. Якщо раніше основним завданням було виявлення ризиків і контроль за дотриманням встановлених лімітів, то сьогодні ризик-менеджмент дедалі активніше використовується для підтримки стратегічних управлінських рішень, розвитку нових продуктів та формування конкурентних переваг.

Для України питання фінансованих викидів поки що не є настільки актуальним, як для фінансових установ ЄС. Однак курс на європейську інтеграцію означає, що подібні вимоги поступово ставатимуть частиною і українського регуляторного середовища. Саме тому ознайомлення з такими підходами вже сьогодні дозволяє краще зрозуміти напрям розвитку міжнародної практики управління ризиками.

Висновки

Стаття McKinsey цікава насамперед тим, що демонструє дуже прагматичний підхід до теми сталого розвитку. Автори практично не розглядають екологічні питання окремо від економіки та фінансів. Навпаки, вони показують, що кліматичні ризики дедалі більше стають звичайною складовою системи управління кредитним ризиком, капіталом, інвестиціями та стратегічним розвитком фінансових установ.

Головний висновок матеріалу полягає в тому, що майбутня конкурентоспроможність банків визначатиметься не стільки їхньою здатністю підготувати черговий регуляторний звіт, скільки вмінням перетворити отримані дані на управлінські рішення, нові фінансові продукти та довгострокові партнерські відносини з клієнтами. Така трансформація ролі ризик-менеджменту робить статтю особливо цікавою для професійної спільноти.

Реєстрація за посиланням

Сергій БАБИЧ