Клімат заходить у Solvency II — і це вже не теорія

       28 січня 2025 року Європейський Союз зробив крок, на який чекали й боялися одночасно: набрала чинності Директива (ЄС) 2025/2. Для юристів це просто нова глава у товстій книзі Solvency II. Для страховиків — це сигнал: кліматичний ризик більше не можна відкладати на «коли буде час». Тепер він у центрі уваги, на одному рівні з андеррайтингом чи ринковим ризиком.

       Що це означає на практиці? ORSA, який у багатьох компаніях сприймався як формальна вправа — «пишемо звіт раз на рік, додаємо пару сценаріїв, відправляємо регулятору» — перетворюється на справжній краш-тест. Відтепер у ньому мають бути кліматичні сценарії: і про повені чи буревії, і про те, що буде з інвестиційним портфелем, якщо світ перейде на «зелену економіку».

Розділ 2. Що насправді змінює нова директива

Головна новація Директиви 2025/2 у тому, що вона вперше чітко називає речі своїми іменами: ESG-ризики, і насамперед кліматичні, — це реальні фінансові ризики. Їх треба рахувати, так само як ми рахуємо кредитний чи валютний ризик. Раніше ця сфера залишалася у сірій зоні: компанії могли писати про ESG у нефінансовій звітності, але на рівні розрахунків SCR це було радше «добра воля». Тепер — обов’язок.

Ідеться насамперед про ORSA. Якщо раніше кліматичний сценарій був «цікавим додатком» у кількох прогресивних компаній, то тепер він стає обов’язковим елементом. Причому сценарії мають охоплювати не лише стихійні лиха — повені, пожежі, урагани, — а й перехідні ризики: що буде з активами, якщо різко зростуть вуглецеві податки, або якщо регулятори обмежать використання викопного палива.

Важливий момент — принцип пропорційності. ЄС визнає: не кожна компанія має ресурси Munich Re чи Allianz. Але «ми маленькі» більше не працює. Навіть невеликий страховик повинен показати, що він розуміє: клімат може вибити ґрунт з-під ніг і в малому бізнесі. Просто масштаб і глибина аналізу мають бути відповідними.

І ще одна річ: часовий горизонт. Формально держави мають імплементувати нові правила до 2027 року. Але ринок живе швидше за регулятора. Перестраховики, інвестори, рейтингові агентства вже сьогодні цікавляться: «А як ви врахували кліматичний сценарій у своєму ORSA?». Тож питання не в тому, «коли змусить НБУ», а в тому, як швидко компанія сама захоче виглядати зрілою в очах партнерів.

Великий пазл: як директива з’єднує Solvency II з CSRD, SFDR і ESRS

До Директиви 2025/2 картина виглядала дещо дивно. З одного боку, у Європі вже діяли CSRD та стандарти ESRS, які змушували компанії публічно розповідати, як ESG-фактори впливають на їхній бізнес і навпаки. Додатково працював SFDR, який класифікував фінансові продукти за «зеленістю» й вимагав прозорості від банків та інвестфондів. Тобто зовнішня звітність — відкритість перед інвесторами, суспільством, регуляторами — будувалася доволі швидкими темпами.

Але парадокс був у тому, що в Solvency II, який є головним документом для страхових компаній, ESG-ризик залишався радше «побічною темою». Так, його можна було вплести у ORSA, але жодних чітких вимог до розрахунків капіталу не існувало. У результаті виходило дві паралельні реальності:

• у звітності компанія чесно писала про клімат і соціальну відповідальність;
• у фінансових розрахунках жила так, ніби клімату не існує.

Директива 2025/2 закриває цю діру. Вона стає тією відсутньою деталлю пазлу, яка з’єднує «зовнішню прозорість» із «внутрішньою платоспроможністю». Тепер ESG-ризики не тільки декларуються у звітах — вони повинні відображатися у капітальних вимогах, у SCR, у реальних розрахунках.

Для ринку це справді переломний момент. Бо тепер, коли інвестор читає звіт компанії за ESRS і бачить, що та декларує вплив клімату, він може поставити просте запитання: «А як це відображено у вашому ORSA і в розмірі вашого SCR?» І компанія більше не має права відмахнутися — вона зобов’язана показати, що між словами і цифрами є прямий зв’язок.

Коли клімат входить у розрахунки: простий приклад для SCR

Фраза «враховувати кліматичні сценарії у вимогах до платоспроможності» звучить красиво, але що це означає на практиці? Давайте подивимось на умовний приклад.

Страхова компанія має SCR — регуляторну вимогу до капіталу — у розмірі 500 млн грн. Її власний капітал становить 600 млн грн. На перший погляд, запас солідний: є 100 мільйонів «подушки безпеки».

Але тепер запускаємо кліматичні сценарії:

• Фізичний ризик. Уявімо повінь масштабу 2008 року в Карпатах, яка накладається на серію буревіїв у Центральній Україні. Додаткові виплати за договорами майнового та агрострахування — 150 млн грн. Новий SCR зростає до 650 млн грн. Власного капіталу (600 млн) уже не вистачає: компанія опиняється нижче нормативу.
• Ризик переходу. Додаємо ще один сценарій: різке зростання цін на енергоресурси, що вдаряє по аграрному сектору. Урожайність падає, збитки за договорами агрострахування збільшуються ще на 70 млн грн. Новий SCR — 570 млн грн. Власний капітал залишається 600 млн, але «подушка безпеки» тане до 30 млн — і будь-який додатковий стрес може вивести компанію за межі нормативу.

Що бачимо? У «базовій» моделі компанія виглядала стабільною, але варто додати кліматичні фактори — і запас капіталу фактично зникає.

Ось у чому суть нової директиви: вона не дозволяє страховикам жити у двох реальностях. У звітах писати про ESG, а в ORSA рахувати лише класичні ризики — більше не пройде. Кліматичні сценарії тепер безпосередньо впливають на розмір подушки капіталу й визначають, чи компанія взагалі відповідає вимогам Solvency II.

Що це змінює для керівників і рад директорів

Нова директива — це не лише виклик для ризик-менеджерів чи актуаріїв. Вона напряму зачіпає порядок денний правлінь і наглядових рад.

По-перше, клімат входить у стратегічні рішення. Тепер уже недостатньо ставити питання «чи маємо ми достатній SCR сьогодні?». Треба питати: «що буде з нашою платоспроможністю через 5–10 років, якщо кліматичні сценарії справдяться?» І саме рада директорів повинна вимагати цієї відповіді.

По-друге, відповідальність стає персональною. Якщо в ЄС кожен senior manager несе відповідальність за свою сферу (через SMCR у Британії чи вимоги EIOPA в ЄС), то і в Україні регулятор поступово рухатиметься цим шляхом. CFO, CRO чи CEO не зможуть відмахнутися словами «це питання відділу ризиків». Це питання стійкості бізнесу в цілому.

По-третє, прозорість більше не факультативна. Інвестори, перестраховики, рейтингові агентства — усі хочуть бачити, що кліматичні сценарії враховані. Якщо компанія цього не робить, то навіть за відсутності формальної вимоги НБУ вона може втратити доступ до перестрахування чи фінансування.

По-четверте, управлінська культура змінюється. Рада директорів має звикнути до нової мови: «фізичні ризики», «ризики переходу», «сценарний аналіз». Якщо ці слова викликають роздратування чи нудьгу, це ознака проблеми. Бо саме рада має стати майданчиком, де кліматичні сценарії обговорюються нарівні з дивідендною політикою чи стратегією зростання.

І нарешті, це перевірка зрілості компанії. Хто зможе швидко інтегрувати кліматичні сценарії у свої процеси, той покаже партнерам і регулятору: ми не просто «виконуємо вимоги», ми розуміємо, як вижити й розвиватися у світі, який стрімко змінюється.

Висновки. Тест на зрілість, а не галочка у звіті

Директива (ЄС) 2025/2 — це не просто ще один документ з Брюсселя. Це дзеркало, у яке страховики мусять подивитися й чесно відповісти: чи готові ми до світу, де кліматичні ризики — це вже не прогноз, а реальність?

Тепер клімат офіційно вписано у Solvency II. Це означає: ORSA перестає бути «домашнім завданням для регулятора» і стає реальним краш-тестом бізнесу. Чи вистоїть компанія, якщо Карпати затопить, якщо Південь знову переживе посуху, якщо вартість енергоресурсів злетить угору? Відповідь на це запитання — це і є суть нових вимог.

Для керівників це шанс показати зрілість і відповідальність. Для ризик-менеджерів — можливість довести, що їхня робота напряму впливає на стійкість компанії. Для ринку загалом — нагода зробити крок уперед і показати: ми можемо бути конкурентними навіть у нових умовах.

Тож питання вже не в тому, коли регулятор змусить. Питання в іншому: хто першим перетворить кліматичні сценарії з абстрактної теми на реальний інструмент управління? І саме ці компанії завтра матимуть не лише виконані вимоги, а й довіру партнерів, інвесторів і клієнтів.

Сергій Бабич