Попри свою популярність і візуальну привабливість, матриці ризиків (heatmaps) дедалі частіше стають предметом запеклих дискусій серед фахівців із управління ризиками. Одні вважають їх незамінним інструментом, що допомагає структурувати ризики та комунікувати з керівництвом. Інші – звинувачують у надмірному спрощенні, методологічній слабкості та ризику дезінформації. То де ж істина? І чи мають матриці ризиків місце у сучасному ризик-менеджменті?

Позиція «за»: Матриця ризиків — потрібна, але з розумінням її меж

        Прихильники матриць ризиків вважають, що цей інструмент все ще виконує важливу роль — передусім у візуалізації та комунікації ризиків. Найбільш розповсюджена матриця 5×5 дозволяє класифікувати ризики за двома вимірами — ймовірністю та впливом — і позначати їх кольорами: від зеленого (низький ризик) до червоного (високий).

Аргументи «за»:

• Простота і ясність. Матриця є зручним способом швидко зорієнтуватися у розподілі ризиків. Для топ-менеджменту це часто єдиний доступний спосіб побачити ризик-ландшафт організації у стислому вигляді.
• Інструмент першого рівня. Її не слід розглядати як фінальне рішення. Матриця — це стартовий етап, за яким мають іти глибші методи: аналіз першопричин, сценарії, моделювання.
• Відповідність стандартам. COSO, ISO 31000, IOSCO PFMI —  ці стандарти підкреслюють важливість систематичного підходу до управління ризиками, але вони не надають конкретних рекомендацій щодо використання тих чи інших інструментів. Виходячи з цього, прихильники вважають матрицю одним з допустимих інструментів управління ризиками.
• Інструмент для діалогу. У великих компаніях із численними стейкхолдерами кольорові карти допомагають формувати спільну мову, особливо при дефіциті даних або необхідності прийняття рішень у стислий термін.

        Більше того, багато фахівців наголошують: матриця не має бути статичним плакатом. У динамічному середовищі її ефективність підвищується за умови інтеграції з реєстрами ризиків, системами контролю, аналітичними даними та сценаріями. У такому вигляді вона може слугувати живим інструментом прийняття рішень.

Позиція «проти»: Хибна впевненість і математична слабкість

        Критики матриць ризиків не заперечують їхню популярність, але піддають сумніву наукову обґрунтованість і реальну користь. Основна претензія — надмірне спрощення складних явищ до двох суб’єктивних шкал.

Аргументи «проти»:

• Суб’єктивність і спотворення. Присвоєння «квадратів» на основі експертної думки без кількісного обґрунтування може створити ілюзію точності. Колірна градація часто більше заспокоює, ніж реально допомагає.
• Втрати при прийнятті рішень. Дослідження Thomas, Bratvold & Bickel (2014) довели, що коли одні й ті самі ризики були представлені у форматі матриці, рішення щодо розподілу ресурсів змінювалися у 67% випадків — часто не на користь оптимального результату. Це призводило до втрати 15–30% очікуваної вартості.
• Інформаційна втрата. Аналіз Baybutt (2018) засвідчив, що перетворення безперервного розподілу ймовірностей у дискретні 25 клітинок матриці призводить до втрати до 95% корисної інформації.
• Нездатність до глибокого аналізу. Матриці не дозволяють проводити агрегацію ризиків, виявляти причинно-наслідкові зв’язки, тестувати чутливість або робити стрес-тести.
• Штучність «ризику 25». При спробі використовувати числові значення (наприклад, 5×5 = 25), втрачається сенс — такий «ризик 25» не має реального економічного значення, не відповідає грошовим оцінкам і не дозволяє проводити обґрунтоване ранжування.

     На думку багатьох експертів, як-от Хаббарда, використання матриць ризиків без критичного підходу — це радше ритуал, ніж ефективна практика. Якщо управління ризиками хоче бути сприйнятим серйозно, воно має перейти до справжньої кількісної оцінки: моделювання Монте-Карло, аналіз сценаріїв тощо.

Висновок: обирати свідомо, адаптувати гнучко

       Матриця ризиків, як на мене, — це не абсолютне благо, але й не суцільне зло. Як і будь-який інструмент, вона може бути корисною чи шкідливою залежно від того, як її використовують.

     Дискусія про матриці ризиків — це не битва між «правильним» і «неправильним», а розмова про еволюцію інструментів. Вони можуть бути корисними — за належного дизайну, підтримки даними, критичного мислення. Але вони не мають бути єдиною опорою у системі управління ризиками.

      Якщо ви оперуєте в середовищі з обмеженим доступом до даних, працюєте з нетехнічними аудиторіями або на початкових етапах формування культури ризик-менеджменту — матриця може бути ефективним засобом побудови структури, залучення керівництва й запуску діалогу.

        Водночас, у зрілих організаціях, які мають ресурси для аналітики, здатні будувати сценарії та моделі — зловживання матрицею без глибшого аналізу може стати стримуючим фактором, що веде до помилкової впевненості.

      Головне — усвідомленість. Ризик-менеджер має самостійно обрати підхід: чи варто будувати кольорову карту, чи перейти до моделей і симуляцій. А можливо — зробити обидва кроки. В умовах зростаючої динаміки ризиків перемагатимуть не ті, хто користується «правильним» інструментом, а ті, хто користується ним усвідомлено і гнучко. Обираючи підхід, слід враховувати рівень зрілості організації, доступність даних, складність ризиків і культуру ухвалення рішень. Матриці ризиків можуть бути як містком до професійного ризик-менеджменту, так і пасткою самозаспокоєння — усе залежить від того, як ними користуватись.