28 січня 2025 року набрала чинності Директива (ЄС) 2025/2. Для когось це може звучати як черговий технічний документ Євросоюзу, але для страхового бізнесу — це сигнал, що кліматичні ризики більше не можна відкладати «на потім». Вперше у Solvency II чітко прописано визначення ESG-ризику, а кліматичний ризик виведено на рівень системоутворюючого фактору, який потрібно інтегрувати у всі ключові процеси.

      До цього ESG часто сприймався як щось «зовнішнє» — про репутацію, нефінансову звітність чи добровільні ініціативи. Тепер ситуація інша: кліматична складова стає частиною обов’язкових розрахунків фінансової стійкості. Для страховиків це момент істини: або компанія вміє мислити кліматичними сценаріями, або її модель ризик-менеджменту виявиться недостатньою.

ESG-ризик стає частиною Solvency II: визначення, сценарії та нові вимоги

Головна новація Директиви (ЄС) 2025/2 — у самій логіці регулювання. Вперше на рівні Solvency II з’явилося офіційне визначення ESG-ризику. Це означає, що відтепер він розглядається не як «додаткова примітка» чи модний тренд, а як повноцінний елемент системи управління ризиками.

Другий ключовий крок — обов’язкове включення кліматичних сценаріїв у процес ORSA. Якщо раніше багато страховиків у кращому разі робили пілотні спроби змоделювати вплив глобального потепління чи екстремальних погодних явищ на свій портфель, то тепер це вимога закону. Сценарії мають враховувати як фізичні ризики (частота й сила стихійних лих, повені, посухи), так і ризики переходу (зміни у вартості активів та бізнес-моделей у зв’язку з «озелененням» економіки).

Водночас директива вводить принцип пропорційності. Це важливо для невеликих страховиків із простими бізнес-моделями: вимоги для них не будуть такими ж громіздкими, як для великих груп. Але навіть малі компанії тепер повинні показати, що розуміють, де саме кліматичний фактор може вдарити по їхній стійкості.

І, нарешті, встановлено строки: держави-члени ЄС мають транспонувати директиву у національне законодавство до 2027 року. Тобто часу на адаптацію небагато, а ігнорувати цей сигнал — небезпечно.

Європейська архітектура звітності: як директива вписується у більшу картину

Директива (ЄС) 2025/2 не існує у вакуумі. Вона — частина цілісної архітектури європейського ESG-регулювання, яка останніми роками набуває чітких форм.

По-перше, це CSRD та Європейські стандарти звітності ESRS. Вони закріплюють принцип подвійної суттєвості: компанії мають звітувати не лише про те, як ESG-фактори впливають на їхній бізнес, але й про те, як сам бізнес впливає на довкілля та суспільство. Для страховиків це означає, що їхня роль у фінансуванні відновлюваної енергетики чи відмові від вугільних активів стане предметом публічного аналізу.

По-друге, діє SFDR, що змушує фінансові установи класифікувати свої активи за рівнем відповідності «зеленій» таксономії. Іншими словами, інвестор має змогу побачити, наскільки «екологічним» є портфель компанії. Для страховиків, які активно працюють на ринку капіталів, це ще один фронт прозорості.

У такому контексті Директива (ЄС) 2025/2 стає не просто технічною зміною Solvency II, а ключовою ланкою, яка зв’язує капітальні вимоги страховиків із ширшими стандартами звітності й розкриття. Це як додати відсутню деталь у складний пазл: тепер картина стає цілісною.

«Біла книга» НБУ та майбутні зобов’язання: що чекає наших страховиків

Для України ця директива — не далека європейська історія, а доволі близька перспектива. У «Білій книзі» НБУ прямо зазначено: регулятор готує ґрунт для гармонізації з європейським правом у сфері ESG. І якщо у попередні роки йшлося здебільшого про «добровільне звітування» чи декларативні політики, то тепер мова йде про конкретні стандарти.

Що це означає для страхових компаній? Передусім, що кліматичний ризик стане невід’ємною частиною ORSA. У найближчі роки українським страховикам доведеться продемонструвати, що вони можуть моделювати сценарії як фізичних ризиків (повені, шторми, посухи), так і ризиків переходу (втрата вартості активів, зміни в енергетичних ринках).

Другий момент — це прозорість. Вимоги CSRD і SFDR, навіть якщо вони не будуть впроваджені одразу, поступово проникатимуть у практику звітування. Це означає, що інвестори, партнери й навіть клієнти отримають доступ до інформації про те, наскільки «зелено» або «ризиковано» побудовано бізнес страховика.

І нарешті — фактор часу. Європейським країнам надано термін до 2027 року, але для українських компаній відлік скорочений: ринок уже зараз живе за правилами, які диктують великі міжнародні гравці й регулятори. Тому адаптація має починатися сьогодні, навіть без формальних вимог НБУ.

ORSA під новим кутом: кліматичний ризик як тест на зрілість системи

Практичні наслідки для страховиків виглядають набагато серйозніше, ніж може здатися на перший погляд. Йдеться не лише про оновлення звітності чи написання ще однієї політики — це зміна логіки управління ризиками.

По-перше, ORSA стає ключовим майданчиком для інтеграції кліматичного виміру. Компанії повинні показати, що вони здатні будувати сценарії на 10–20 років уперед, а не лише в межах річного плану. Це означає необхідність залучення кліматичних даних, експертних прогнозів, наукових моделей.

По-друге, портфельний аналіз має виходити за межі звичайних фінансових ризиків. Якщо раніше увага концентрувалася на кредитних чи ринкових ризиках, то тепер доведеться враховувати географічну концентрацію застрахованих об’єктів, їхню вразливість до стихійних лих, залежність від інфраструктури, яка може постраждати від кліматичних змін.

По-третє, сценарне моделювання стає обов’язковим елементом. Директива прямо вимагає від компаній аналізувати як фізичні ризики (урагани, пожежі, повені), так і ризики переходу (регуляторні зміни, вуглецеві податки, трансформація енергетики). Тобто ORSA перетворюється на інструмент стратегічного передбачення, а не формальну вправу для аудиту.

І, нарешті, це виклик для корпоративного управління. Наглядові ради та топ-менеджмент страховиків мусять вийти з «зони комфорту»: питання клімату стане частиною порядку денного так само, як ліквідність чи платоспроможність. І від того, наскільки серйозно компанія поставиться до цих вимог, залежатиме її стійкість у найближчі десятиліття.

Що міряти і де брати дані: перші кроки до реалістичної оцінки

Кліматичний ризик не можна відчути «на око» — його потрібно вимірювати. Для страховиків це означає формування нового набору ключових показників (KRI), які дозволять не лише звітувати, а й реально керувати ризиком.

• Частота та тяжкість стихійних подій. Кількість заявлених збитків від повеней, буревіїв чи пожеж за останні 5–10 років у конкретних регіонах. Це базова статистика, яку потрібно інтегрувати в актуарні моделі.
• Географічна концентрація портфеля. Яка частка страхових сум припадає на прибережні зони, сейсмонебезпечні території чи регіони з підвищеним ризиком посухи. Це ключовий індикатор вразливості.
• Експозиція до «вуглецевих» галузей. Частка клієнтів, чий бізнес безпосередньо залежить від викопного палива (енергетика, транспорт, металургія). Це показник ризику переходу.
• Вартість інвестиційних активів у «вразливих» секторах. Наприклад, частка облігацій чи акцій компаній, які можуть втратити капіталізацію через запровадження вуглецевих податків або заборону певних технологій.
• Тренди у збитковості за класами страхування. Якщо у портфелі зростає частка катастрофічних збитків — це сигнал, що кліматичний фактор уже проявляється.

Джерела цих даних можуть бути різними: власна статистика компанії, відкриті бази метеорологічних служб, аналітика міжнародних організацій (OECD, IPCC), дані перестраховиків. Важливо не намагатися «знати все», а зібрати мінімальний, але релевантний набір показників, який дасть базове розуміння тенденцій.

І головне — не варто чекати, що НБУ надасть готові шаблони. Формування таких KRI — це внутрішня відповідальність страховика, яка покаже рівень зрілості його системи управління ризиками.

Від короткозорості до самообману: де страховики найчастіше спотикаються

Запровадження кліматичного ризику у практику управління ризиками — це не лише технічне завдання. Тут легко зробити помилки, які перетворять зусилля на формальність.

• Короткий горизонт планування. Багато компаній намагаються «втиснути» кліматичні сценарії у трирічний бізнес-план. Це самообман: справжні ризики проявляються на горизонті 10–20 років. Якщо не дивитися далі, то ORSA перетворюється на косметичну вправу.
• Середньостатистичні сценарії. Використання «усереднених» прогнозів без аналізу крайніх подій. У кліматі саме «хвости розподілу» приносять катастрофічні збитки.
• Ігнорування непрямих ефектів. Наприклад, компанія аналізує лише ризик підтоплення будівель, але не враховує, що повінь паралізує транспорт і ланцюги постачання, а це множить збитки.
• Формалізм у даних. Прагнення «закрити вимогу» призводить до копіювання загальних звітів міжнародних організацій без інтеграції у власні моделі. У результаті з’являється ілюзія контролю, але не реальне розуміння вразливостей.
• Відсутність діалогу з перестраховиками. У той час як глобальні гравці вже мають великі масиви даних і методологій, локальні компанії часто ігнорують цей ресурс, втрачаючи шанс отримати якісніші сценарії.

Ці помилки типові й зрозумілі, але саме вони можуть коштувати найдорожче. Бо у кліматичному ризику головне не «відзвітуватися», а реально зрозуміти, де саме компанія уразлива і що потрібно змінити вже зараз.

Дорожня карта адаптації: від політик до сценарних моделей

Що робити українським страховикам уже сьогодні, не чекаючи обов’язкових вимог? Є кілька практичних кроків, які можна реалізувати протягом найближчих 12–24 місяців.

1. Прийняти внутрішню політику з управління кліматичними ризиками. Це може бути окремий документ або розділ у політиці управління ризиками, але він має чітко визначати, які саме кліматичні фактори враховує компанія.
2. Інтегрувати кліматичні індикатори у ORSA. Навіть прості пілотні сценарії дадуть уявлення про можливий вплив на капітал і платоспроможність. Це покаже готовність компанії до діалогу з регулятором.
3. Розширити KRI та систему моніторингу. Додати у звіти хоча б базові показники: географічну концентрацію ризиків, частоту кліматичних збитків, вплив на інвестиції.
4. Побудувати партнерство з перестраховиками. Використати їхні напрацювання та бази даних для створення власних сценаріїв. Це зекономить ресурси і підвищить якість аналізу.
5. Підготувати менеджмент і раду директорів. Провести навчання або воркшопи: без розуміння на найвищому рівні всі зусилля ризик-менеджерів залишаться в «технічній» площині.

Ці кроки не потребують надмірних витрат, але формують фундамент для майбутньої відповідності європейським вимогам. І що важливіше — вони дозволяють компанії реально оцінити свою вразливість до кліматичних ризиків, а не просто чекати на припис регулятора.

Не чекати на регулятора: хто діє раніше, той виграє завтра

Директива (ЄС) 2025/2 чітко показує: кліматичні ризики — це вже не додаток до ESG, а їхнє ядро. Для європейських страховиків це вимога закону, для українських — попередження і шанс. Попередження, бо зміни в регулюванні неминуче прийдуть і до нас. Шанс, бо адаптація зараз може стати конкурентною перевагою завтра.

Кліматичні сценарії, прозорість портфелів, нові KPI та KRI — усе це ще вчора здавалося «далекою перспективою». Сьогодні це реальність, у якій страховики повинні навчитися жити. Ті, хто почне діяти зараз, матимуть не лише «галочку» у звітах, а й реальну стійкість до потрясінь, які неминуче принесе зміна клімату.

Тож питання вже не в тому, чи варто інтегрувати кліматичний ризик у систему управління, а в тому, хто зробить це швидше — і хто встигне перетворити виклик на можливість.

Сергій Бабич