З моменту набрання чинності нової редакції Закону, страхові компанії отримали право самостійно визначати розмір премії за договорами ОСЦПВ. Формальна система коефіцієнтів більше не є обов’язковою, хоча деякі компанії продовжують її застосовувати. Водночас ринок вступає в нову фазу, де від точності та адаптивності тарифу залежить сам виживальний потенціал страховика.

Що змінилось: свобода без сітки безпеки

    Попередня модель тарифікації, заснована на фіксованих коефіцієнтах, мала переваги — вона забезпечувала прогнозованість та обмежувала конкуренцію в «демпінговій зоні». Але водночас ця система була відносно негнучкою, слабо пристосованою до індивідуальних особливостей клієнтів і інколи спотворювала реальну картину ризику.

       Тепер страховики мають повну свободу у формуванні тарифів. Це створює передумови для розвитку справжньої конкуренції за якість андеррайтингу. Проте в умовах інфляції, динаміки судових рішень та цифровізації, тарифна модель без глибокої ризик-логіки — шлях до негативної селекції (adverse selection) і збитків.

Чому коефіцієнтів більше недостатньо

      Тарифна сітка з коефіцієнтів (типу K2, K3, K5 тощо), що застосовувалася у рамках попередньої редакції Закону України,  не дозволяє побачити критично важливі речі:

• хронічну частоту звернень конкретного водія;
• спосіб поведінки клієнта на етапі врегулювання;
• типові для регіону чи автосервісу шахрайські патерни;
• залежність збитковості від каналу продажу (наприклад, агрегатори).

      Ризикова поведінка клієнта вже давно не зводиться до типу авто чи місця реєстрації транспортного засобу — а саме це враховує стара система. Тому нова модель ціноутворення має спиратися на реальні дані і прогнозну логіку.

 Що таке ризик-орієнтований тариф: f(X) як основа

      У сучасному підході ключовим є не середня премія на портфель, а формула:

f(X) = очікувана частота × очікуваний розмір збитку + волатильність + навантаження на витрати.  Наприклад: f(X) = 3% × 40 000 грн.  = 1 200 грн.  очікуваний збиток + 10% навантаження на волатильність + 35% витрати → технічна тарифна ставка ~5% від ліміту 40 000 грн.

Ця модель передбачає:

• побудову повних розподілів збитків за сегментами;
• врахування асиметрії та хвостів розподілу (tail risks);
• закладення премії за ризик, а не просто формальну надбавку.

     Таким чином, страховик перестає «вгадувати» середню ставку — він її моделює та тестує, базуючись на історичних і поведінкових даних.

Нові компоненти ризик-орієнтованої моделі

✅ Поведінковий скоринг: як клієнт купує поліс, як змінює дані, які має звички в каналі комунікації.
✅ Історія взаємодії з ринком: кількість попередніх договорів, частота змін страхових компаній.
✅ Гео-ризик: щільність ДТП у зоні реєстрації, середня вартість ремонту в регіоні.
✅ Канал продажу: прямий, через агрегатора, через страхового посередника, через нестрахового посередника  — кожен має свою збитковість.
✅ Інфляційний індекс сегмента: вартість ремонтів та запчастин, медичних послуг, додаткові витрати за судовими рішеннями.

Можливості і ризики в новій моделі

🔹 Можливість №1: точніше ціноутворення дає конкурентну перевагу і може відсікати ризикових клієнтів.

🔹 Можливість №2: розвиток власної скорингової системи дає глибоке розуміння портфеля і дозволяє гнучко реагувати на ринкові зміни.

⚠️ Ризик №1: демпінг без урахування волатильності швидко призводить до збитків у другій половині року.

⚠️ Ризик №2: якщо компанія продовжує використовувати коефіцієнти без перегляду їх впливу — це лише видимість андеррайтингу, а не управління ризиком.

Що робити страховикам вже зараз

✅ Провести стрес-тест на актуальну тарифну модель:

• як зміниться технічний результат при зростанні збитку на 20%, 30%, 50%?
• яка частина портфеля буде збитковою при +5% частоти?

✅ Розробити 2–3 альтернативні тарифні моделі:

• для різних сегментів клієнтів;
• для різних каналів продажу (наприклад, більш “щільний” тариф для агрегаторів).

✅ Впровадити щомісячне моделювання f(X):

• на рівні портфеля, регіону, каналу, типу ТЗ.

✅ Створити внутрішній “аналітичний коефіцієнт ризику”:

• наприклад, C-Ratio = частота звернень клієнта × середній збиток по групі.

Висновок: тарифна свобода ≠ тарифна самодіяльність

     Законодавець зробив крок назустріч ринку — тепер справа за страховиками. Ті, хто залишиться у старих рамках коефіцієнтів — ризикують повторити долю «телекомів 2000-х», які втрачали прибутки, бо продовжували використовувати фіксовані тарифи, що не враховували змін у поведінці користувачів — наприклад, перехід на VoIP, масові втрати SMS-дохідності, або обхідні схеми дзвінків, і де тариф не встигав за поведінкою клієнта.

       Ті, хто перейде на ризик-орієнтований підхід, побачать не просто покращення результату, а можливість адаптувати продукт до реального ризику — вчасно, персоналізовано і технічно обґрунтовано. І саме ці результати покажуть: хто насправді керує ризиком, а хто просто продає ціну.