Прочитавши нещодавно статтю Jennifer Brenner «The hidden risks of data tracking: navigating privacy concerns amid rising litigation»  для Commercial Risk Online про ризики, пов’язані з відстежуванням даних, хотів би поділитися з вами деякими думками з приводу питань, що порушені у статті. Авторка дуже влучно підняла актуальну й недооцінену тему — як персоналізація, аналітика клієнтської поведінки та цифровий маркетинг поступово перетворюються на джерело серйозних регуляторних, судових і репутаційних ризиків. На мою думку, для страхового сектору, який дедалі активніше впроваджує цифрові технології, ці виклики мають не лише потенційні, а цілком практичні наслідки.

Кейс з реального життя: навігація, що коштувала дорого

На прикладі позову Popa v. Harriet Carter Gifts авторка демонструє, як використання маркетингових трекерів (зокрема Meta Pixel) стало підставою для судового розгляду. Компанія Harriet Carter Gifts застосовувала цей інструмент на сторінці оформлення замовлень — без достатнього інформування користувачів і, як наслідок, без юридично належної згоди. У результаті — колективний позов, апеляція та, зрештою, судова перемога позивачів на основі Закону про перехоплення електронних комунікацій Пенсильванії.

Цей кейс — не виняток. За словами юристки Sheila FitzPatrick, зростає кількість колективних позовів через трекінг в онлайн-середовищі: навіть коли компанії не мали злого наміру, технічна необізнаність або відсутність належного контролю стають фатальними помилками.

Проблема глибше, ніж здається: сліпі зони ризику

Найбільша загроза, як слушно зазначає Brenner, полягає не лише у самих технологіях трекінгу, а у відриві між IT, маркетингом, юридичним департаментом та керівництвом. Компанії часто не усвідомлюють, які саме дані збираються, куди вони передаються, і що це вимагає згоди клієнта, причому — оформленої належним чином.

У багатьох випадках сайти або додатки автоматично передають дані третім сторонам — рекламним мережам, соцмережам, аналітичним платформам. Якщо така передача відбувається на етапі оформлення замовлення, введення персональних даних чи медичної інформації, вона може підпадати під дію не лише загального законодавства про захист даних (GDPR, CCPA), але й спеціальних актів — таких як HIPAA у США.

Згода за GDPR: не просто формальність, а вимога до ризик-менеджменту

І тут важливо звернутися до чітких вимог General Data Protection Regulation (GDPR), які особливо актуальні для європейських компаній, а також усіх, хто працює з резидентами ЄС.

Згода на обробку даних має відповідати чотирьом критеріям:

• вільно надана — без примусу, маніпуляцій чи залежності від доступу до послуги,
• конкретна — із чіткою вказівкою цілі (наприклад, «аналіз поведінки», а не просто «обслуговування клієнтів»),
• поінформована — користувач повинен знати, хто саме обробляє його дані, з якою метою, кому передаються дані,
• однозначна — зафіксована активною дією користувача (не галочка за замовчуванням!).

Більше того, GDPR вимагає забезпечити повний цикл життя згоди:

• її збирання (наприклад, через банер або форму),
• логування згоди з відміткою часу,
• забезпечення можливості відкликання (опція має бути простою та доступною),
• а також — використання даних виключно в межах наданої згоди.

У реаліях страхового сектору це означає, що використання будь-яких поведінкових даних (наприклад, аналіз дій у додатку, GPS-даних, трекінг онлайн-активності) має бути чітко задокументовано, а згода — не лише отримана, але й доведена. Інакше — компанія опиняється в зоні судового та регуляторного ризику.

Наслідки для бізнесу: штрафи, витрати, втрата довіри

Як наголошує Megan Brooks, юристка з кіберправа в Marsh, сьогодні у сфері digital privacy уже не діє принцип «краще попросити пробачення, ніж дозволу». Натомість зростає частка профілактичного контролю, і цей тренд посилюється.

Судові розгляди, навіть без накладення штрафу, ведуть до прямих фінансових втрат, репутаційної шкоди та перегляду внутрішніх політик. Часто компаніям доводиться витрачати сотні тисяч доларів на аудити, зовнішніх консультантів, оновлення IT-інфраструктури — просто щоб довести, що вони не порушили правил навмисно.

Ще гірше — колективні позови. У США практика class action стрімко поширюється, і особливо вразливими є компанії, які використовують Meta Pixel, Google Analytics, Hotjar, Hubspot тощо.

Що варто робити страховику?

1. Провести аудит трекерів: з’ясуйте, які саме інструменти відстежування активні на ваших сайтах, мобільних додатках, чатботах.
2. Призначити відповідального за згоди: зазвичай це функція юридичного або ризик-департаменту — але у співпраці з ІТ.
3. Уніфікувати підхід: всі дані, які збираються не для обов’язкового обслуговування (наприклад, аналітика, сегментація), мають супроводжуватись згодою.
4. Використовувати банери/форми з опцією вибору: наприклад, «Приймаю лише функціональні», «Приймаю всі», «Налаштувати».
5. Реєструвати згоду: це може бути серверний лог з ID користувача, IP, таймштампом і деталями згоди.

Висновок

Підтримую думку авторки статті, яка наголошує, що епоха безконтрольного використання трекінгу добігає кінця. Страхові компанії, які хочуть зберегти довіру клієнтів, уникнути судових спорів і відповідати регуляторним вимогам, мають переглянути свою практику збору та використання даних. І це не лише питання юридичної відповідальності — це етичний, стратегічний і бізнесовий виклик.

Докладніше за посиланням