Український страховий ринок сьогодні живе у середовищі, яке за визначенням не можна назвати стабільним. Війна, економічні шоки, непередбачувані регуляторні зміни, відтік клієнтів за кордон, різкі коливання платоспроможності населення — усе це створює хаос, у якому звичні інструменти управління часто дають збої. І саме тут на перший план виходить ризик-апетит.

Бо у мирних країнах ризик-апетит — це про стратегію і зрілість. А в Україні — це про виживання. Якщо компанія чітко не визначила, скільки ризику вона готова прийняти і де її «червоні лінії», то перший серйозний удар може стати останнім.

Водночас ми не можемо ігнорувати інший фактор: регулятор. НБУ крок за кроком наближає український ринок до європейських стандартів. Постанова №194 вимагає декларацій ризик-апетиту, а попереду — інтеграція в ORSA, нові вимоги до звітності, і зрештою — перехід до практик, які сьогодні є нормою у ЄС. Для когось це виглядає як тиск, але насправді це шанс вирости.

І ще один вимір — майбутнє. Світ рухається у бік ESG, прозорості, відповідальності. Для українських компаній це поки звучить далеким, але вже завтра воно стане реальністю, адже без цього нас не пустять на міжнародні ринки. А ризик-апетит — це місток між сьогоденням і тим майбутнім.

У цій статті ми подивимося на ризик-апетит через українську призму: як він допомагає виживати під час війни, як змінює правила гри під тиском НБУ і як готує ґрунт для переходу до ORSA та ESG. Це заключна частина нашого циклу, і вона про головне — як зробити ризик-апетит не просто документом, а компасом у світі, де стабільність перестала бути нормою.

Війна і ризик-апетит: коли межі визначають виживання

В умовах війни ризик-апетит перестає бути академічним поняттям. Це питання, яке щодня вирішує долю компанії. Бо якщо у мирному світі страховик може дозволити собі тривалі дискусії про «апетит до ринкових ризиків» чи «толерантність до коливань доходності», то під час війни все значно простіше й жорсткіше: або ти знаєш свої межі, або ринок тебе «виносить».

Приклад 1. Репутаційні ризики
В умовах війни кожен крок бізнесу опиняється під збільшувальним склом суспільства. Неправильно сформульований пост у соцмережах чи занадто агресивна реклама могли перетворитися на кризу довіри. Там, де апетит до репутаційних ризиків був чітко визначений («нульова толерантність до негативного інформаційного фону»), компанії мали процедури швидкого реагування і втримували лояльність клієнтів. Ті ж, хто цього не робив, втрачали імідж роками, а інколи й сам бізнес.

Приклад 2. Інфраструктурні та технологічні ризики
Блекаути восени та взимку 2022–2023 років показали: бізнес, який не визначив апетит до технологічних ризиків, опинився фактично «поза грою». Сервери падали, клієнти не отримували послуг, дані зникали. Ті ж компанії, що встановили для себе нульовий апетит до простоїв критичних систем і завчасно інвестували в резервне живлення, віддалений доступ і захист даних, не лише зберегли клієнтів, а й наростили частку ринку.

Приклад 3. Кадрові ризики
Війна забрала в компаній не лише офіси, а й людей. Хтось виїхав за кордон, хтось мобілізований, хтось згорів емоційно. Там, де апетит до кадрових ризиків був визначений (наприклад: «максимально допустима втрата ключових співробітників — 10%»), компанії заздалегідь будували резервні команди і працювали з ризиком. Там, де цього не було, бізнес опинявся паралізованим.

Ці приклади показують головне: ризик-апетит у воєнних умовах — це вже не про «правильний документ для НБУ». Це про здатність залишитися на ринку завтра.

Регуляторний тиск: ризик-апетит як вимога

Для українських страховиків поняття «ризик-апетит» з’явилося у порядку денному не випадково, а як прямий наслідок регуляторних вимог. Постанова НБУ №194 зобов’язує компанії формувати декларації ризик-апетиту, інтегрувати їх у політики та профіль ризиків, а також відображати в системі управління.

Раніше рішення часто ухвалювалися інтуїтивно: «цей клієнт виглядає надійно», «цей банк можна обрати». Після інцидентів завжди знаходили пояснення — «хто міг знати, що він збанкрутує». Проте системного визначення меж ризику не існувало.

Тепер правила чіткі:

1. Скільки ризику компанія готова прийняти?
2. Де проходять «червоні лінії»?
3. Хто відповідає за дотримання цих меж?

Формування ризик-апетиту — це не питання вибору, а вимога, яку доведеться виконати кожному гравцю ринку. Ігнорування або формальний підхід обернуться санкціями з боку регулятора, а також втратами для самої компанії.

Таким чином, регуляторний тиск — це ключовий фактор, що змушує страховиків переходити від інтуїтивного управління до системного.

Майбутнє: ORSA, ESG і новий рівень зрілості

Сьогодні українські страховики звикають до декларацій ризик-апетиту. Але це лише перший крок. Попереду — набагато масштабніші зміни. І головне слово тут — ORSA (Own Risk and Solvency Assessment).

У ЄС ORSA — це серце системи управління ризиками. Воно змушує компанії відповідати не лише на питання «які ризики ми маємо?», а й на інше — набагато складніше: «чи вистачить нам капіталу і стійкості, щоб пережити їх?». А без ризик-апетиту на ці питання відповісти неможливо. Бо ORSA — це про зіставлення: «це наш апетит, це наші толерантності, це наші сценарії. Чи витримаємо ми?»

Другий напрям — ESG. Світовий тренд прозорості та відповідальності рано чи пізно стане нормою і для України. У сфері ESG ризик-апетит теж має ключове значення:

• апетит до екологічних ризиків (наприклад, інвестування у «зелені» чи «брудні» активи);
• апетит до соціальних ризиків (репутаційні втрати через недоброчесних партнерів);
• апетит до корпоративного управління (чи готова компанія миритися з «сірою» практикою, чи обирає прозорість).

Сьогодні це може здаватися далеким від українських реалій. Але завтра — це буде умовою для співпраці з міжнародними інвесторами та перестраховиками. І ті компанії, які вже зараз навчаться говорити мовою ризик-апетиту в контексті ESG, матимуть величезну перевагу.

Отже, ризик-апетит — це не лише про сьогоднішні вимоги НБУ. Це фундамент для наступного рівня зрілості, без якого український ринок не інтегрується у європейський і світовий.

Висновки і фінальний акорд циклу

Ми починали цей цикл із простого, але важливого питання: чи є ризик-апетит формальністю, чи він може стати реальним інструментом? Пройшовши шлях від декларацій і стратегій до толерантностей, KRI, лімітів і культури, ми побачили головне: ризик-апетит живе тільки там, де він вбудований у серце компанії — у рішення, процеси, поведінку людей.

Для України тема ризик-апетиту має особливу вагу. Війна змусила бізнес жити в умовах постійної непевності, де межі ризику — це не теорія, а питання виживання. Регулятор підштовхує до зрілості, навіть якщо це сприймається як тиск. А попереду — новий рівень: ORSA, ESG, інтеграція у глобальний ринок, де без чітко визначеного апетиту до ризику нас просто не зрозуміють.

Отже, ризик-апетит для українських страховиків — це не «модний термін» і не «ще одна вимога НБУ». Це компас у світі, де стабільність давно перестала бути нормою. Це інструмент, що допомагає залишатися стійкими сьогодні і водночас готує ґрунт для майбутнього.

Цей цикл був спробою розкласти тему по поличках: від перших визначень до живих прикладів, від регуляторних рамок до культури. І якщо є один головний висновок, то він такий: ризик-апетит — це про чесність. Чесність компанії із собою, зі своїми клієнтами, з регулятором і з майбутнім.

Сергій Бабич