Основні положення міжнародної практики щодо управління спільними ризиками, які стосуються кількох організацій або підрозділів можна підсумувати таким чином:

1. Розуміння та управління спільними ризиками

Необхідність врахування ризиків, що впливають на кількох учасників ринку або підрозділів однієї організації. Основні аспекти включають:

• Ідентифікація спільних ризиків:
  • Визначення зон перетину ризиків між різними функціями або організаціями.
  • Виявлення впливу цих ризиків на загальну діяльність організації.
• Спільне управління:
  • Координація дій між учасниками для мінімізації впливу спільних ризиків.
  • Розробка колективних стратегій управління, що враховують інтереси всіх сторін.
• Інформаційний обмін:
  • Забезпечення прозорості у питаннях спільних ризиків через регулярні звіти та комунікацію.
  • Впровадження систем обміну даними для швидкої ідентифікації та реагування на нові виклики.

     CRO відіграє ключову роль у створенні системи взаємодії між підрозділами, розробці стратегій для вирішення спільних ризиків та сприянні обміну інформацією.

2. Порівняння з Постановами НБУ №64 та №194

Постанова НБУ №64 «Про організацію системи внутрішнього контролю в банках України та банківських групах» включає такі вимоги:

1. Інтеграція ризиків:
   • Забезпечення співпраці між функціями внутрішнього контролю для вирішення спільних ризиків.
   • Розробка загальних підходів до управління ризиками між банківськими групами.
2. Відповідальність за спільні ризики:
   • Виконавчий орган несе відповідальність за координацію зусиль між різними підрозділами.

Постанова НБУ №194 «Про затвердження Положення про вимоги до системи управління страховика» наголошує на:

1. Координації між підрозділами:
   • Встановлення механізмів обміну інформацією про ризики між страховими компаніями та партнерами.
   • Врахування спільних ризиків у загальній політиці управління.
2. Оцінці впливу:
   • Визначення впливу спільних ризиків на фінансову стійкість страховика.

3. Основні розбіжності

• Фокус на співпраці: Світова практика більше уваги приділяє проактивному підходу до координації, тоді як Постанови НБУ акцентують на формальних механізмах співпраці.
• Інформаційний обмін: Постанова №194 має більш регламентований підхід до обміну даними.
• Оцінка впливу: Постанови НБУ вимагають регулярної оцінки впливу спільних ризиків, тоді як, зазвичай, у міжнародній практиці зосереджується на їх стратегічному управлінні.

4. Додаткові аспекти міжнародної практики

• Використання цифрових інструментів для координації між підрозділами та організаціями.
• Розробка механізмів швидкого реагування на спільні ризики.
• Забезпечення навчання персоналу для ефективного управління цими ризиками.

Висновки

     Світова практика та Постанови НБУ №64 і №194 пропонують різні підходи до управління спільними ризиками. Постанови НБУ надають чіткі регламентовані механізми, що особливо важливо для банківського та страхового секторів, тоді як міжнародні практики  орієнтовані на гнучкість і співпрацю. Поєднання цих підходів може сприяти створенню стійких систем управління спільними ризиками, які враховують як регуляторні вимоги, так і потреби бізнесу.